6–8 підтягувань

Підтягування в арміях світу

Якщо ви хочете швидко й чесно оцінити силу верхньої частини тіла людини, дайте їй перекладину. Саме такою логікою збройні сили керуються понад століття. Підтягування не потребують спорядження, окрім чогось, на чому можна висіти, їх неможливо підробити, і вони точно відповідають тій роботі, яку солдати справді виконують: перенесенню спорядження, лазінню по стінах, подоланню перешкод і переміщенню власної ваги тіла під навантаженням. Саме через це поєднання ця вправа з'являється у військовій підготовці по всьому світу.

Привабливість зводиться одразу до кількох речей. Підтягування будують силу в спині, плечах і руках – м'язах, на які солдат покладається, несучи важкий рюкзак чи пораненого товариша. Вони водночас є функціональним рухом, що імітує підтягування та лазіння, яких вимагає реальна місцевість. Виконані підходами чи колами, вони будують м'язову витривалість, потрібну, щоб продовжувати працювати, коли завдання затягується. А оскільки вони тренують підтягувальний бік тіла, вони допомагають врівноважити все штовхання та перенесення навантажень, які включає військове життя.

Історія сягає глибоко. Грецькі та римські солдати тренувалися з рухами в стилі підтягувань на перекладинах і дерев'яних балках, вважаючи, що сила підтягування безпосередньо переходить у бойову готовність. Проте сучасна звичка закріпилася у 20 столітті, коли світові війни підштовхнули армії формалізувати тестування фізичної підготовки. Підтягування стали стандартним способом оцінити, чи готовий новобранець до фізичного боку служби.

Ця спадщина видима і сьогодні. У Сполучених Штатах кожен рід військ встановлює власні стандарти; Корпус морської піхоти, наприклад, історично вимагав від морських піхотинців-чоловіків мінімальну кількість підтягувань, пропонуючи вис на зігнутих руках як альтернативу. Британська армія включає їх до своїх оцінок фізичної підготовки, а збройні сили, зокрема Армія оборони Ізраїлю та російські збройні сили, використовують стандарти підтягувань, що варіюються залежно від ролі, віку та підрозділу. Вимоги змінюються з часом і між країнами, тож конкретні цифри найкраще перевіряти за чинними стандартами, а не припускати.

Методи тренувань теж продовжують розвиватися. Солдати додають жилети чи рюкзаки з обтяженням, щоб підвищити складність, чергують широкий хват, вузький хват та інші варіації і виконують багатоповторні підходи для розвитку витривалості. Носимі датчики дедалі частіше використовуються для відстеження результатів і підлаштування програм під конкретну людину. Інструменти змінюються, але сама перекладина залишається вперто, корисно простою.